ВСТУП……………………………………………………………………... 3
1. ДОГОВІР ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ І СПАДКОВИЙ ДОГОВІР: ПОНЯТТЯ, ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЁРИСТИКА, ВІДМІННОСТІ, ПОРЯДОК УКЛАДАННЯ, ПРИПИНЕННЯ ТА РОЗІРВАННЯ……………………..…... 4
2. ДОГОВІР ПОСТАВКИ: ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА, ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ І ВІДМІННІСТЬ ВІД ДОГОВОРУ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ…….. 9
ВИСНОВКИ.... 19
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…….. 21


ЗМІСТ


ВСТУП……………………………………………………………………... 3
1. ДОГОВІР ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ І СПАДКОВИЙ ДОГОВІР: ПОНЯТТЯ, ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЁРИСТИКА, ВІДМІННОСТІ, ПОРЯДОК УКЛАДАННЯ, ПРИПИНЕННЯ ТА РОЗІРВАННЯ……………………..…... 4
2. ДОГОВІР ПОСТАВКИ: ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА, ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ І ВІДМІННІСТЬ ВІД ДОГОВОРУ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ……. 9
ВИСНОВКИ.... 19
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ… 21








ВСТУП

Актуальність теми. В ринкових умовах робота будь-якого підприємства неможлива без матеріально-технічного постачання, гарантованого збуту виготовленої продукції, а також забезпечення товарами торговельних організацій з боку підприємств. Все це здійснюється на основі договору поставки як однієї з основних, наймасовіших операцій підприємницької діяльності. Саме масове застосування у цивільних та господарських правовідносинах договору поставки породжує помилки на практиці, які інколи ведуть до серйозних фінансових втрат і, що, можливо, ще больше збитково – до втрати надбаної репутації добросовісного підприємця.
Договір купівлі-продажу – це письмова угода між двома особами (фізичними або юридичними) про передачу майна за певною ціною для цілей, не пов’язаних з підприємницькими. Продавцем може бути як суб’єкт господарської діяльності (роздрібна торгівля і т.д.), так і фізична особа, покупцем – юридична або фізична особа. Істотною умовою даної угоди вважається ціна товару. При цьому правовідносини між суб’єктами договору врегульовані широким переліком нормативно-правових актів.
Дослідженню питань юридично природи договору поставки присвятили свої наукові праці М.І. Брагинский, ВІ.О.Дзера, В.В.Луць, Є.О. Харитонов, а також Т.С. Ківалова, С.І.Шимон. Проте, тема відповідальності за договором поставки залишається актуальною і потребує детального вивчення з метою вдосконалення існуючого правового регулювання у цій сфері.
Метою роботи є вивчення й аналіз інституту договору поставки, довічного утримання і спадковий договір .


1. ДОГОВІР ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ І СПАДКОВИЙ ДОГОВІР: ПОНЯТТЯ, ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЁРИСТИКА, ВІДМІННОСТІ, ПОРЯДОК УКЛАДАННЯ, ПРИПИНЕННЯ ТА РОЗІРВАННЯ

Спадковий договір та договір довічного утримання дещо схожі, але в них є свої особливості. Вказані договори більш за все укладаються з самотніми особами похилого віку, які потребують допомоги, догляду та матеріального забезпечення та мають у власності будь-яке рухоме або нерухоме майно, вони виступають відчужувачами. Після смерті відчужувача набувач має право розпоряджатися майном, яке є предметом цих договорів, та воно не входить до складу спадкового майна, що робить ці договори більш актуальними у разі якщо у відчужувача є спадкоємці, які не мають бажання та можливості його доглядати, утримувати та поховати.
За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або  їх  частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача довічно.
За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Укладення згаданих договорів, замість заповіту, має низку переваг. Наприклад, відчужувач (як правило, це самотня особа похилого віку – власник нерухомості чи вартісного рухомого майна) взамін свого майна може отримати необхідне матзабезпечення, утримання, догляд і деякі інші послуги. З іншої сторони, набувач, який доглядає немічну особу чи особу похилого віку, отримує гарантію винагороди своєї турботи й часу за рахунок майна відчужувача. Крім того, за договором довічного утримання й спадковим договором до набувача переходять тільки майнові права. А тому набувач за спадковим договором, як і за договором довічного утримання, не відповідатиме перед кредиторами за зобов’язаннями відчужувача.
За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їхню частину, інше нерухоме або рухоме майно, котре має значну цінність, натомість набувач зобов’язується утримувати та(або) доглядати відчужувача довічно. До того ж законодавство не вказує, що таке значна цінність. На практиці речами значної цінності вважають автомобілі, твори мистецтва, коштовності, різноманітне обладнання, цінні папери, об’єкти права інтелектуальної власності тощо.
А предметом спадкового договору буде те, що одна сторона (набувач)зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. Тобто тут відчужувач може передавати набувачу будь-яке майно незалежно від його цінності. Однак найчастіше йдеться про нерухомість.
Момент переходу права власності. Визначаючи момент переходу права власності на майно за договором довічного утримання, потрібно керуватися загальними нормами, які визначають момент набуття права власності за договором. Тож, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню (саме до них належить договір довічного утримання), виникає в набувача з моменту такого посвідчення або набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним (ст. 334 ЦКУ). А право на нерухоме майно, яке підлягає держреєстрації, виникає від дня такої реєстрації. Нотаріус, який посвідчує договір, також одразу здійснює держреєстрацію переходу права власності на нерухоме майно.
Щодо спадкового договору, то набувач отримає право власності на майно вже після смерті відчужувача. Проте факт смерті відчужувача може бути й не єдиною передумовою переходу права власності. Адже іноді в спадкових договорах прописують обов’язок набувача вчинити певні дії майнового або немайнового характеру після смерті відчужувача. Відповідно, право власності на майно перейде до нього після вчинення цих дій (наприклад, поховання, встановлення надгробка тощо).
Розглянемо різницю між цими договорами.
Договір довічного утримання (догляду) Спадковий договір
Форма договору
Укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (ст.745 ЦК України, ст.4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню,  а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в  порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (ст.1304 ЦК України).
Сторони
- відчужувачем може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров’я,
- набувачем може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа (ст.746 ЦК України). - відчужувачем може бути подружжя, один із подружжя або інша особа,
- набувачем може бути фізична або юридична особа (ст.1304 ЦК України).
Обов’язки набувача
- можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача,
- якщо обов’язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності,
- набувач зобов’язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду),
- якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем,
- набувач може бути зобов’язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором довічного утримання (догляду). У цьому разі в договорі має бути конкретно визначена та частина помешкання, в якій відчужувач має право проживати (ст.ст.749, 750 ЦК України). Набувач у спадковому договорі може бути зобов’язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття (ст.1304 ЦК України).
Забезпечення виконання договору
- набувач не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти майно, передане за договором довічного утримання (догляду), укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі на підставі іншого правочину,
- на майно, передане набувачу за договором довічного утримання (догляду), не може бути звернене стягнення протягом життя відчужувача,
- втрата (знищення), пошкодження майна, яке було передане набувачеві, не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов’язків перед відчужувачем (ст.754 ЦК України);
         - нотаріус за місцем розташування жилого будинку, квартири, дачі,  садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна чи місцем розташування земельної ділянки, або за місцезнаходженням однієї із сторін правочину накладає заборону їх відчуження при посвідченні договору довічного утримання (ст.73 ЗУ «Про нотаріат») - на майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження,
- заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним,
- відчужувач має право призначити особу, яка буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору після його смерті, у разі відсутності такої особи контроль за виконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини (ст.1304 ЦК України).
 
Момент переходу права власності
      Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню (саме до них належить договір довічного утримання), виникає в набувача з моменту такого посвідчення або набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним (ст. 334 ЦКУ). А право на нерухоме майно, яке підлягає держреєстрації, виникає від дня такої реєстрації. Нотаріус, який посвідчує договір, також одразу здійснює держреєстрацію переходу права власності на нерухоме майно.
  Набувач отримає право власності на майно вже після смерті відчужувача. Проте факт смерті відчужувача може бути й не єдиною передумовою переходу права власності. Адже іноді в спадкових договорах прописують обов’язок набувача вчинити певні дії майнового або немайнового характеру після смерті відчужувача. Відповідно, право власності на майно перейде до нього після вчинення цих дій (наприклад, поховання,  встановлення надгробка тощо)
                                       Припинення (розірвання) договору
Може бути розірваний за рішенням суду:
1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від його вини;
2) на вимогу набувача.
Припиняється зі смертю відчужувача (ст.755 ЦК України) - може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень,
- може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача (ст.1308 ЦК України)
 

Проаналізувавши договір довічного утримання (догляду) та спадковий договір можна зробити висновок що обидва вони захищають права, як відчужувача так і набувача. Вибір залишається лише за особами, як вирішили їх укласти.
2. ДОГОВІР ПОСТАВКИ: ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА, ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ І ВІДМІННІСТЬ ВІД ДОГОВОРУ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ

Найдоцільнішою правовою формою регулювання господарських відносин з постачання продукцією і товарами є договір поставки. Договір поставки – це основний документ, що визначає права та обов’язки сторін з поставок усіх видів товарів.
Відповідно до господарського законодавства України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Поставка регулюється нормами як Господарського, так і Цивільного кодексів України, отже, правове регулювання поставки за сучасних умов можна розглядати як комплексний інститут права.
У ст. 271 Господарського кодексу України (далі – ГКУ) передбачено, що Кабінет Міністрів України відповідно до вимог цього кодексу та інших законів затверджує Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, а також.
Згідно зі ст. 712 ЦК України, «за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму».
Згідно зі ст. 265 ГК України, «за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму». При цьому сторонами договору поставки можуть бути лише суб’єкти господарювання.
Предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом. Не менш важливим для укладання договору поставки є визначення строків.
Договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік. Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, коли інше не передбачено законодавством.
Якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначено лише на рік або на менший строк, у договорі повинен бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Коли такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).
Однією з вагомих умов договору є процес відвантаження товару за договором поставки. У договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також вибірка товарів покупцем. Договором може бути передбачений порядок поставки недоодержаної покупцем у встановлений строк кількості товарів. Отже, oсобливості договору поставки такі:
– при укладенні договорів поставки необхідно застосовувати ті самі правила, що й при укладенні договорів інших видів; проте, існують деякі особливості в підході до укладення саме договорів поставки, пов’язані з їх специфікою.
– предметом договору поставки може бути лише майно (товар), що використовується у підприємницькій діяльності (промислової переробки чи комерційного перепродажу);
– строки укладення договору і його виконання, як правило не збігаються. Укладення договору з одночасним чи одномоментним виконанням тягне визнання його договором поставки;
– постачальник зобов’язаний передавати товар неодноразово, тобто більше ніж один раз.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Сторонами договору поставки є постачальник і покупець, які здійснюють підприємницьку діяльність. Підприємницькою діяльністю є безпосередня, систематична, створена на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку.
Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, юридичні особи усіх форм власності, а також об’єднання.
Предметом (об’єктом) договору поставки є товар, призначений для підприємницької діяльності або інших цілей, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім та іншим споживанням. Зокрема, це продукція, призначена для виробничого споживання (обладнання, матеріали тощо).
Законом можуть визначатися певні спеціальні умови щодо участі відповідних юридичних осіб у товарообігу з урахуванням статутних цілей їхньої діяльності (наприклад, щодо комерційної діяльності політичних партій, громадських, релігійних об’єднань). В умовах переходу до ринкових реформ держава відмовилася від монополії на зовнішньоекономічну діяльність. Відтепер суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності (в тому числі торговельної) можуть бути як фізичні, так і юридичні особи на засадах, визначених спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність».
За статтею 225 ЦК України право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Іншими словами, це положення закону означає, що приймати рішення про відчуження майна (визначати його правову долю) має право лише його власник, оскільки за договором поставки продавець зобов’язаний передати покупцеві не лише саме майно, а й право власності на нього (право повного господарського відання чи оперативного управління). Тільки за такої умови у покупця може виникнути відповідне право. Продавець не може передати покупцеві те, на що він сам не має права.
У законодавстві не розкривається зміст поняття «примусовий продаж», визначаються лише підстави для здійснення примусового продажу майна. До таких підстав належать продаж описаного у боржника майна з метою задоволення вимог кредиторів, тощо.
Від примусового продажу майна необхідно відмежовувати інші можливі випадки відчуження майна за відсутності на це волі власника. Так, Цивільним кодексом України, окремими законодавчими актами встановлюється особливий порядок реалізації невитребуваних за договором побутового замовлення виготовлених підрядчиком речей, невитребуваних на транспорті вантажів і багажу, майна, відправленого через органи зв’язку. У наведених випадках продаж зазначеного майна не є примусовим, а лише здійснюється без згоди власника, оскільки такий невідомий або не виявляє інтересу до належного йому майна, що може завдати охоронцю майнової шкоди. Звідси можна зробити висновок, що коло підстав для продажу майна невласником значно ширше, ніж це передбачено статтею 225 ЦК України.
Власникові не обов’язково особисто брати участь в укладенні договору поставки. Він може здійснити ці повноваження через свого представника або комісіонера. В такому випадку покупець досягає тієї самої мети, що і при купівлі майна безпосередньо у власника, хоча й з певними особливостями. Так, при продажу майна, зданого на комісію, продавцем виступає комісіонер, а не власник такого майна. Тому у разі виявлення відхилень від умов договору поставки покупець звертається з претензіями до комісіонера (продавця), а не до комітента (власника). При укладенні договору поставки продавцем через свого повіреного (на підставі договору доручення) стороною в ньому є власник, а не повірений.
У статті 225 ЦК України визначено також наслідки продажу майна невласником за відсутності в останнього належних повноважень на здійснення дій по відчуженню майна. Якщо продавець, зазначено в цій статті, не є його власником, покупець набуває права власності лише у тих випадках, коли відповідно до закону власник не вправі витребувати від нього майно (ст.145 ЦК України).
Якщо продавцем майна може бути лише певна особа, тобто, як правило, власник, то покупцем може бути будь-яка особа. Обов’язковою умовою участі громадян стороною в договорі поставки є наявність у них достатньої дієздатності (ст.ст.11-16 ЦК України). Підприємства (організації, установи) повинні мати статус юридичної особи, а угоди, що ними укладаються, не повинні суперечити цілям їхньої діяльності, передбаченим в установчих документах.
Отже, сторонами договору можуть бути лише суб’єкти підприємницької діяльності, зареєстровані як такі у встановленому законом порядку, один з яких зобов’язаний поставляти товар, а інший – приймати й оплачувати його.
Договір укладається кількома способами. Проте у будь-якому разі конкретний вибір укладення договору віддано на розсуд сторін і залежить від особистостей та специфіки конкретного договору.
По-перше, при укладенні договорів поставки необхідно застосовувати ті самі правила, що й при укладенні договорів інших видів; по-друге, існують деякі особливості в підході до укладення саме договорів поставки, пов’язані з їх специфікою.
Спочатку звернемося до загальних рекомендацій, які можуть стати в нагоді при укладенні договорів поставки. Первісна стадія вчинення правочину потенційними покупцем і постачальником вимагає пильної уваги, оскільки правильне складання самого договору й дотримання ряду формальних умов є запорукою уникнення в майбутньому можливих ризиків, які можуть обернутися значними втратами, включаючи складнощі в поверненні дебіторської заборгованості, неможливість стягнення неустойки, визнання угоди недійсною тощо.
Найпершим кроком при укладенні договору поставки мають стати заходи, спрямовані на те, щоб переконатися: контрагент є зареєстрованим суб’єктом підприємницької діяльності. Для цього достатньо перевірити свідоцтво про його державну реєстрацію.
Укладаючи договір, також необхідно впевнитися, що всі відомості, викладені у свідоцтві про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, точно зазначені в договорі і співпадають з інформацією, що міститься на його печатці (йдеться передусім про найменування та ідентифікаційний код). Додатково можна перевірити довідку з ЄДРПОУ. Власне, за невелику плату її можна самостійно замовити в територіальному управлінні статистики станом на поточну дату, і щонайбільше за кілька днів отримати найсвіжішу статистичну інформацію про підприємство-контрагента, включаючи інформацію про його організаційно-правову форму, назву, код ЄДРПОУ, основні види діяльності, керівника тощо. Це стане беззаперечною гарантією того, що договір укладається з особою, відомості про яку містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а отже, є вона реально існуючим суб’єктом господарювання.
Якщо контрагентом за договором є фізична особа-підприємець, то додатково необхідно витребувати в неї копію її паспорту, крім зразку підпису і тієї інформації, що міститься у свідоцтві про державну реєстрацію, оскільки в майбутньому можуть знадобитися додаткові відомості про особу, які містяться в паспорті (наприклад, при виконанні рішення суду стосовно фізичної особи можливе одержання формальної відмови державного виконавця за відсутності у виконавчому документі ряду відомостей, наприклад, дати народження фізичної особи-боржника). Про поточний рахунок контрагента в банківській установі можна дізнатися з наданої ним довідки про відкриття рахунку, що містить відомості про номер рахунку, найменування установи банку та її код (МФО).
Окрему увагу необхідно приділити питанню мінімізації ризику визнання договору неукладеним чи недійсним.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов. Таким чином, для того щоб договір був укладений, необхідно дотриматися двох умов – укласти договір у належній формі та передбачити в ньому всі істотні умови.
Належною формою договорів поставки є проста письмова форма: згідно з ч. 5 ст. 265 ГК України, поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами, а також правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 ЦК України. У свою чергу, згідно з цією нормою, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами в момент їх вчинення, за винятком правочинів, що підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Враховуючи викладене, вважаємо, що договори поставки мають укладатися у простій письмовій формі і не рекомендуємо укладати їх усно, обмежуючись тільки підписанням накладної, яка за своєю природою є документом, що підтверджує прийом-передачу товару і не може містити всіх умов, які є істотним для договору поставки.
Однією з істотних умов договору, яка характеризує предмет поставки з погляду придатності до використання за цільовим призначенням, є умова щодо якості продукції.
Якість продукції – це сукупність властивостей і характеристик, які відображають рівень новизни, надійності, довговічність, економічність продукції і зумовлюють здатність її задовольняти відповідно до свого призначення потреби споживачів. У договорі на поставку продукції потрібно зазначити посилання на нормативні документи, що пройшли державну реєстрацію за якістю, за якими буде поставлятися продукція.
Договір може передбачати більш високі вимоги щодо якості продукції порівняно з нормативними документами. Постачальник засвідчує якість продукції відповідним документом, який надсилається покупцеві разом з продукцією, якщо інше не передбачено обов’язковими правилами чи договором. Продукція, що імпортується та підлягає обов’язковій сертифікації на території України, повинна супроводжуватися сертифікатом, який підтверджує відповідність її обов’язковим вимогам нормативних документів.
У справі забезпечення якості, надійності та довговічності продукції, призначеної для тривалого користування чи зберігання, важливе місце відводиться гарантійним строкам.
На вимогу покупця постачальник повинен виправити недоліки, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити продукцію доброякісною, або повернути сплачену за неї суму, якщо не доведе, що недоліки виникли внаслідок порушення покупцем правил користування продукцією або зберігання її. Сторони можуть визначити гарантійні строки в договорі, якщо вони не передбачені нормативними документами, і навіть продовжувати вже встановлені гарантійні строки. Виготовлювач гарантує якість продукції в цілому, включаючи складові та комплектуючі вироби.
Надзвичайно важливе значення у договорі поставки має комплектність продукції. Продукція повинна поставлятися комплектно, відповідно до вимог стандартів, технічних умов або прейскурантів. Якщо комплектність не визначена цими документами, вона в необхідних випадках обумовлюється договором. Також до найважливіших умов договору поставки цивільне законодавство відносить строки поставки. Прийнято поділяти ці строки на загальні та окремі (часткові). Загальний строк поставки збігається по суті й зі строком дії договору. Якщо загальний строк поставки є відрізком часу, протягом якого постачальник повинен здійснити поставку всієї передбаченої договором кількості продукції, то окремі (часткові) строки визначають поставки продукції частинами, окремими партіями у межах строку дії договору. Ці строки сторони визначають самі, з урахуванням необхідності безперебійного постачання покупців, забезпечення ритмічності поставки та особливостей виробництва. Вони можуть бути квартальними, місячними, декадними тощо. Істотною умовою договору поставки є ціна. Від ціни та обсягу поставки залежить загальна сума договору. Для забезпечення схоронності продукції при перевезенні або зберіганні її потрібно поставляти у належній тарі чи упаковці. Вимоги щодо якості тари й упаковки визначаються стандартами, технічними умовами або договором. Тара, пакувальні та в’язальні матеріали багаторазового використання, спеціальні контейнери, засоби пакетування підлягають поверненню постачальникові або здачі таро-збиральним організаціям.
Крім визначених умов, у договорі поставки можуть обумовлюватись порядок відвантаження, доставки і здачі продукції покупцеві, порядок розрахунків та інші умови поставки.
Договір купівлі-продажу є реальним і передбачає перехід права власності на майно в момент оплати. Ціна є фіксованою для всіх покупців, тільки якщо стосовно до конкретної угоди не використовуються особливі умови. Договір поставки – це зобов’язання про надання майна в зазначений термін, який не збігається з моментом укладення угоди. За договором поставки не можуть передаватися права на майно, валюта, цінні папери, об’єкти нерухомості.
Існує кілька основних відмінностей цих договорів. По-перше, це стосується особливого суб’єкта. Постачальником і покупцем за договором поставки можуть бути тільки особи, які ведуть підприємницьку діяльність. По-друге, принциповою є мета використання товару. За договором поставки він передається для господарсько-економічної діяльності. Оплата може бути виконана як при отриманні товару, так і, відповідно до угоди, у міру його реалізації.
Різниця між договором поставки та договором купівлі-продажу полягає в наступному:
Суб’єкти. В якості продавця при договорі поставки може виступати тільки особа, що веде підприємницьку діяльність.
Оплата. Договір купівлі-продажу передбачає передачу грошових коштів в момент заключення. За договором поставки оплата може здійснюватися в міру реалізації товару.
Мета використання. Угода про купівлю-продаж тих чи інших об’єктів передбачає їх використання в цілях, не пов’язаних з підприємницькими. Договір поставки, навпаки, зобов’язує покупця купувати товари в будь-яких цілях, за винятком сімейного, особистого, домашнього використання.
Термін передачі товарів. Час укладання договору поставки і його реальне виконання ніколи не збігаються.
Висновки
Виходячи з мети та завдань дослідження були зроблені висновки:
1. Найдоцільнішою правовою формою регулювання господарських відносин з постачання продукцією і товарами є договір поставки. Договір поставки – це основний документ, що визначає права та обов’язки сторін з поставок усіх видів товарів.
За договором поставки продавець (постачальник), що є підприємцем, зобов’язується передати в обумовлені строки (строк), товари у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товари і сплатити за них певну грошову суму.
До договору поставки застосовують загальні правила про договір поставки, якщо інше не передбачено договором або не випливає з характеру відносин сторін. Саме тому до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, однак закон може передбачати особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки (ст. 712 ЦК України).
2. Сторонами договору можуть бути лише суб’єкти підприємницької діяльності, зареєстровані як такі у встановленому законом порядку, один з яких зобов’язаний поставляти товар, а інший – приймати й оплачувати його.
Мета придбання товару та правовий статус постачальника є основними ознаками, які дають можливість кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони, що в подальшому дозволить уникнути негативних правових наслідків. Поряд з основними ознаками неабияке значення мають додаткові теоретичні та практичні ознаки, що впливають на визначення умов договору поставки і строку його дії.
Для того, щоб у майбутньому на практиці уникнути проблеми розмежування понять договору поставки і договору купівлі-продажу, необхідно вдосконалити законодавчу базу України, внести відповідні уточнення та більш детально розкрити зміст договору купівлі-продажу. мета придбання товару та правовий статус постачальника є основними ознаками, які дають можливість кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони, що в подальшому дозволить уникнути негативних правових наслідків. Поряд з основними ознаками неабияке значення мають додаткові теоретичні та практичні ознаки, що впливають на визначення умов договору поставки і строку його дії.
Для того, щоб у майбутньому на практиці уникнути проблеми розмежування понять договору поставки і договору купівлі-продажу, необхідно вдосконалити законодавчу базу України, внести відповідні уточнення та більш детально розкрити зміст договору купівлі-продажу.

список використаних джерел

Конституція України від 28 червня 2016 року № 254к/96 – ВР [Електронний ресурс]: Офіційний веб – портал Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zako№4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96 – вр.
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. [Текст] // ВВР. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.
Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г. Л. Знаменський, В. В. Хахулін, В. С. Щербина та ін.; За заг. ред. В. К. Мамутова. – К.: Юрінком Інтер, 2011. – 688 с.
Цивільний Кодекс України: Коментар / За заг. ред Є. О.Харитонова. — Одеса: Юридична література, 2014. – 1112 с.